AIESEC під час війни, очима його членів. Частина перша

AIESEC під час війни, очима його членів. Частина перша

Всі, хто не є членами AIESEC, бачать нашу роботу через призму постів і сторіс в соціальних мережах, вебінарів, уроків та статей в цьому блозі. Та це - лише верхів'я айсбергу, а який же насправді пласт роботи та почуттів ховається під водою, дізнаємось із розповідей самих членів організації у першій частині нашої серії.

Подорож по історіях AIESECерів розпочне Марія Соколова, до липня - тімлідер команди міжнародних стажувань у локальному комітеті Києва, зараз - веб-дизайнер у національній команді AIESEC в Україні. В організації вона вже півтора року.

З початку повномасштабного вторгнення росії Марія нікуди не виїжджала, знаходилася у місті Києві. Перші місяці давалися важко як у моральному, так і в робочому плані: 

   “Я й раніше не була людиною, яка планувала все наперед, тепер тим паче. З’явилося розуміння, що більшість перспектив зникли і тепер все планування, що може бути - це максимум на місяць. У перший місяць війни взагалі не підходила до ноутбуку, бо його вмикати довго і потрібно постійно бути підключеною до мережі, тоді як сирена і прильоти були дуже часто, тож доводилося пересуватися між квартирою та схованкою, а не думати про роботу у ноутбуці.” 

Із часом Марія змогла зібратися, бо поряд із загрозою бомбардувань завжди йшла підтримка і згуртованість оточуюючих. Це давало розуміння, що ти не одна і надихало.

Нам стало цікаво, як, попри всі труднощі, Марія повернулася у нормальний ритм життя та де шукала мотивацію щось робити.

   “Моя мотивація - бути корисною. Беручи відповідальність на себе і займаючись тим, що цікаво, я мала змогу рухатися далі. Ця мотивація допомогла не покинути організацію, бо в перші місяці війни з’являлися думки: “Нащо це все? Що будемо робити в організації?” Проте енергія, що йшла від локального комітету, підтримка членів організації, увага до почуттів кожного не дали зійти зі шляху і зарядили ще більше”.

Зараз AIESEC вже працює у повну силу і впроваджує багато нових проєктів, що спрямовані на допомогу українцям і освіту молоді. Детальніше можете почитати про них у нашому минулому дописі.

Локальний комітет піклується, щоб його члени отримали те, за чим прийшли - нових друзів і саморозвиток: регулярно проводиться “Let`s become closer”, коли усіх членів локального комітету розбивають на пари і вони проводять час як забажають, знайомлячись один із одним та будуючи дружні зв’язки (для когось, можливо, і на все життя).

Оскільки Марія тімлідер, стало цікаво, як вона організувала і себе, і команду. Чи було важко підтримувати дух інших? 

Історія з командою непроста, бо її члени розгубилися і вже хотіли залишити організацію. Вони не розуміли нащо їм тепер бути в ній і не бачили, яку користь несе AIESEC. Проте Марії вдалося стабілізувати ситуацію! Вона дала своїм тіммемберам те, чого їм так не вистачало - підтримку і залучення до роботи. Результатом стали проєкти:
- LEAD for PEACE. EduUp -  уроки, основна мета яких підтримати дітей, що страждають від війни, дати їм знання і покращити англійську;.
- Speaking clubs - розмови на буденні теми англійською, під час яких люди покращують свою мову і допомагають Україні, адже відвідують клаби за благодійні внески. Ці гроші ми потім переводимо на допомогу українцям, що постраждали від російського вторгнення. Ведуть ці клаби здебільшого наші міжнародні партнери, тож ті, хто відвідують заходи, можуть ще й дізнатися більше про культуру іншої країни. Ці проєкти покривають такі цілі, як: підтримка українців, гуманітарна допомога, освіта молоді і поглиблення міжкультурного розуміння - саме те, чого потребує світ і Україна.

Зараз енергія в команді зовсім інша - люди кайфують від того, що роблять і вже досить самостійні для того, щоб вести проєкти власноруч або ж керувати своєю командою.

Наостанок ми спитали в Марії: Який шлях розвитку AIESEC? Чи не знищить війна потенціал організації? Почули досить практичну відповідь: війна трішки приглушила міжнародний розвиток, адже тепер нема такої кількості людей, що їздять на стажування, проте видно, що AIESEC в Україні і Києві зокрема, продовжує свою активну діяльність: люди залучаються, намагаються розвивати себе. Вони можуть змінювати себе і допомагати українцям. Те, як швидко організація перебудувала свою роботу і створила нові проєкти, показує, що система дуже гнучка і що організація, яка розвиває молодь, у подібних ситуаціях ніколи не зможе просто зникнути.

Другим своєю розповіддю поділиться Денис Оліяр - працює у відділі менеджменту талантів в  локальному комітеті м. Львова, в AIESEC 4 місяці.

Знаходячись у відносно спокійному місті - Тернополі, Денис все одно відчув на собі негативний вплив війни, певно, як і всі українці. Для нього не сталося різкої зміни в плані поглядів на життя, проте моральний стан став гіршим. Денис став частіше відчувати тривогу і панічні стани, тому вирішив обмежити свій доступ до інформації, адже звідти зараз йде велика кількість таких новин, які не дають змоги думати про щось інше.

Різка зміна комфортних умов життя або збиває людей з пантелику, або дає поштовх у спину. Останній варіант якраз про Дениса - з березня він “зібрав себе докупи” і продовжив робити те, що дає йому найбільшу мотивацію і заряд - працювати. Оскільки незадовго до того, у лютому, він став членом AIESEC, то найбільше своїх сил вклав саме в організацію. 

Позитивно на нього вплинула рутина організації: постійні нові завдання, зустрічі, - це давало велику кількість комунікації, якої якраз не вистачало і допомагало висловити все те, що лежало на душі. Робота в AIESEC - це не про ідеальний перфоменс, це про взаємодію людей, які вміють слухати і поважати. За недовгий період перебування в організації  Денис відчув це на собі. 

(на фото одна із зустрічей команди Дениса у офісі їх локального комітету)

(на фото одна із зустрічей команди Дениса у офісі їх локального комітету)

Денис дуже вдячний Віцепрезидентам та Президенту локального комітету, які змогли з самого початку війни продумати процес так, щоб його члени справді відчували себе частиною великої команди і могли відволіктися хоч на трохи від того, що відбувається в країні. З’явились “Talking Space” - зустрічі, на яких двоє незнайомих людей з різних департаментів мали змогу познайомитися і поговорити. Завдяки таким спейсам під кінець семестру всі знали один одного.

(Пощастило, що партнер Дениса по “Talking Space” був з ним в одному місті)

(Пощастило, що партнер Дениса по “Talking Space” був з ним в одному місті)

Для локального комітету Львова цей семестр став показовим - перейти з позиції тіммембера на позицію тімлідера/координатора захотіло 49 членів, що є абсолютним рекордом по Україні. Заохочувати молодь і давати їй величезні можливості для розвитку - показник, який характеризує організацію як соціально відповідальну та цікаву для людей. Необхідний час, щоб підлаштуватися під нові умови, та для AIESECерів це не проблема. Челенджі, через які ми проходимо у своїй роботі, вчать тому, що обставини змінюються, і головне - швидко зібратися і прокласти собі новий шлях до мети.

ДАЛІ БУДЕ…